Світлану Савьолову називали російською Бріжит Бардо. У неї були закохані Олександр Збруєв і Микола Караченцов. Але ні з одним з них вона не стала щасливою. Заспокоєння шукала в алкоголі. А потім — аварія, повне забуття і смерть, покрита таємницею.
У кіно її привів випадок. Світла Савьолова жила у Севастополі і працювала продавщицею у продуктовому магазині. Одного разу за покупками в цей магазин зайшов режисер Яків Сегель. Він саме шукав актрису на роль медсестри Тані Булатової у фільм «Прощавайте, голуби!»
Кого він тільки не запрошував на проби! Приходили студентки театральних вузів, приводили до нього і дівчат по знайомству. Він навіть подавав оголошення в газету про пошук. Але жодна з них не здавалася підходящою. І тут, глянувши на Свєту, яка стоїть за прилавком, він зрозумів: ось та дівчина, яку довго шукав. А їй і в голову не приходило, що вона коли-небудь стане артисткою. Світлана Савьолова збиралася вступати до медичного інституту. І тут вона відчула себе Попелюшкою з казки.
Фільм «Прощавайте, голуби!» пройшов з успіхом не тільки в СРСР, а й за кордоном, отримав премії фестивалів у Швейцарії, Чехословаччини, Австралії. Звичайно ж плани Світлани на майбутнє змінилися. Вона поступила в Щукінське театральне училище. А після його закінчення її запросили в Театр імені Вахтангова, а потім — в Театр імені Ленінського комсомолу.
Молоду, гарну актрису часто звали зніматися і в кіно. Вона знялася в комедіях «Зелений вогник», «Останній шахрай», в мелодрамі «День сонця і дощу». А в 1968 році їй дісталася головна роль в комедії «Сім старих та одна дівчина». І знову успіх! А потім була картина «По Русі». Але вона виявилася провальною, а на акторів, що знімалися в ній, лягла тінь…
Втім, у Савьолової залишався ще театр. Її здібності оцінив Марк Захаров. Він довіряв їй великі ролі. Добра, турботлива, ніжна — вона подобалася чоловікам. Але їй чомусь не щастило в житті.
Студенткою вона вийшла заміж за режисера Геннадія Байсак. Але незабаром шлюб розпався. Потім вона захопилася Олександром Збруєвим. Це був бурхливий роман. Але Світлана віддала перевагу іншому. Вона закохалася без пам’яті в Миколи Караченцова. Багато хто думав, що справа йде до весілля. Але виявилося — не доля. Караченцов зустрів Людмилу Поргіну, майбутню дружину. Для Савьолової це стало важким ударом. Їй здавалося, життя скінчилася і їй ніколи не стати щасливою…
Світлана стала пропускати репетиції в театрі, випивати. Захаров намагався струсити її, але в нього нічого не виходило. Артистка пішла з головою в страждання. Довелося забрати у неї ролі, а потім її перестали випускати на сцену навіть у масовці.
Савьолова все частіше і частіше прикладалася до пляшки. Знайшовся у неї і друг по нещастю — актор Сергій Мілованов. Красивий, талановитий, він чудово співав пісні Булата Окуджави, Олександра Галича. Але погубила його пристрасть до спиртного. Разом вони котилися по похилій.
У якийсь момент Савьолова схаменулася. Пішла від нього. Але все ж не змогла відмовитися від алкоголю. Вона знову вийшла заміж — за питущого міліціонера.
Одного разу, повертаючись з чергової гулянки в друзів, артистка та її чоловік потрапили в автокатастрофу. Лікарям вдалося виходити Світлану. Але на її обличчі залишився назавжди потворний шрам. Вона дуже переживала, що її обличчя знівечене, ховала шрам під локоном волосся. І ще більше усамітнилася, замкнулася в собі.
У театр вона приїжджала тільки в день зарплати. Її тримали в штаті з жалості. Вона продала свою квартиру в центрі й купила убоге житло на околиці. А в січні 1999 року вона за грошима не прийшла. Співробітники театру занепокоїлися на третій день. Двері квартири довелося зламувати. Її бездиханне тіло виявили на підлозі. Розбиратися, від чого вона померла, не стали. Вимагати проведення експертизи було нікому — у Савьолової не виявилося ні близьких друзів, ні родичів.
Поховали артистку на Ніколо-Архангельському кладовищі. На прощання прийшли тільки службовці театру, а плаття на покійницю наділи з реквізиту — у неї вдома не знайшлося жодного пристойного одягу.