Журналіст Віктор Гончарук вважає, що надії українців на те, що вони зможуть контролювати Порошенко як демократичного президента, можуть виявитися марними.
Україна — це, звичайно, феноменальна країна. Боротися на Майдані проти влади групи олігархів, які приватизували країну, щоб у підсумку на виборах обрати президентом олігарха. Можливо, зрозуміти, що відбувається зможуть історики та соціологи в майбутньому. Втім, зараз же українці тішать себе надією, що зможуть контролювати нового президента Порошенка як більш демократичного. Ці надії можуть виявитися також марні, як і подібні думки в 2005-му році, коли хтось мріяв про народний контроль над обраним президентом Ющенко.
Пам’ятається, людям обіцяли: призначення в нову владу будуть узгоджені з Майданом. Проте вже перша (і остання) псевдопрезентація Кабміну в кінці лютого показала: він складений виключно за партійно-квотним принципом і за наближеності майбутніх міністрів до прем’єра Яценюка.
Але українці ж нація яка не сумує. Всі стали чекати, що ось прийде президент — і наведе порядок. Тим більше — і у нового президента Порошенко гасло було таке принадне «Жити по-новому».
І ось президентом обрали Порошенко. Як ставиться він до Майдану і його вимог? Схоже, Майдану для Порошенка вже не існує. Недарма його політичний союзник Кличко прямо сказав: пора б товаришам і згорнути свої намети, покинувши Київ. Мовляв, революція вже перемогла.
Цікаво, що у своїй інавгураційній промові Порошенко навіть не згадав Майдан. Що багато хто розглядає як недвозначний натяк від Петра Олексійовича: часи майданної демократії закінчилися. Маври зробили свою справи — пора їм йти. Або відправлятися захищати батьківщину в Слов’янськ. Головне — бути подалі від столиці, де керівники ділитимуть ласі посади та фінансові потоки.
У контексті кончини майданної демократії можна розглядати і прийдешні призначення, які має намір провести Порошенко за своєю квотою у владі.
Особливу увагу звертає на себе кандидатура нового міністра закордонних справ — Павла Клімкіна, посла України в Німеччині.
Як повідомляють джерела, Клімкін повинен замінити нинішнього главу МЗС Дещицю вже в найближчі дні.
«А хто такий цей чоловік, який відповідатиме за міжнародну політику нашої країни?», — може запитати середньостатистичний українець, мало освічений в кулуарних іграх української дипломатії.
І ось тут починається найцікавіше. Клімкіна навряд чи можна назвати представником нового покоління влади і втіленням принципу жити по-новому.
По-перше, Клімкін вже обіймав керівну посаду в МЗС при владі Януковича.
Зокрема, був замом міністра і першим замом міністра в 2010-2012 роках.
Клімкін обіймав посаду в МЗС за квотою тодішнього першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, найближчого соратника президента Януковича.
По-друге, саме Клімкін парафував (погоджував від України) економічну частину Угоди про Асоціацію з ЄС. Тобто, по суті, здав українську економіку, оскільки відкрив країну для потоку європейських товарів. А в обмін — не добився відкриття європейських кордонів для наших товарів. Які мотиви рухали Клюєвим і Клімкіним — можна тільки здогадуватися.
Таким чином, призначаючи Клімкіна, Порошенко офіційно починає кулуарну співпрацю з командою екс-президента Януковича. І можна тільки припускати, як скоро в країну повернеться той же Клюєв, проти якого відкрито кримінальну справу. Або потягнуться інші московські «біженці», що налагодили контакт з Порошенком через Клюєва.
А як же обіцянки Порошенко країні, що будемо жити по-новому? Без політичної корупції? Без старих скомпрометованих осіб? А за що взагалі гинули люди на Майдані?
Або Порошенко був винен народу виключно до 7 червня? А після — справа народу покірно слухатися нового «Батю»?
Питань безліч. І відповіді, думається, ми отримаємо вже найближчим часом …