Для розведення хутрових звірів найбільш підходять північні і північно-західні регіони України. Місцеві ферми працюють з рентабельністю 50-300% і не відчувають конкуренції. До того ж Італія, Китай, Туреччина і Греція все більше цікавляться українськими хутрами, а також можливістю відкрити тут свої розплідники
Незважаючи на економічну кризу, поступове підвищення середньорічної температури і зростаючу активність захисників живої природи, світовий ринок хутряних виробів стрімко розвивається. У Європі щорічний приріст виробництва хутра становить 5%, в Україні темпи зростання ще вище — 20-30%. Зростає і ціна пухнастих виробів. Згідно з даними Копенгагенського хутрового аукціону, за останні два роки ціни на хутро шиншили збільшилися на 27-30%, норки — на 36-42%. Світовий ринок хутра оцінюється мінімум в $ 15 млрд. А за даними Української асоціації хутровиків, роздрібний оборот хутра в нашій країні за 2010 рік склав близько $ 400 млн. При цьому ніша розведення хутрових звірів в Україні ще не заповнена, а продукція звіроферм все активніше експортується.
Загартовані вітром
Для розведення хутрових звірів найбільш підходить клімат північних і північно-західних регіонів України (Київська, Рівненська, Чернігівська обл.) і деяких західних (Львівська, Івано-Франківська обл.). Тут можна будувати розплідники по вирощуванню норки, лисиці, песця, ондатри, шиншили, тхора, єнотовидного собаки, соболя, видри. В Україні ці види хутрових звірів у природних умовах ніколи не мешкали і практично всі вони завезені з більш холодних країв — Канади, Північної Америки, Центральної Європи. «Ще років п’ять тому норку вирощували на півдні України, але тепер там практично цим не займаються — звірок не любить вологості й високої температури. Погодні умови сильно впливають на якість хутра і, відповідно, на вартість шкурки», — зазначає Сергій Коломієць, головний зоотехнік ТОВ «Баришівський звіроплемгосп». Існували на півдні і ферми, які вирощували блакитного песця, але вони зіткнулися з аналогічною проблемою: песець — мешканець Заполяр’я. Тому ряд розплідників, раніше розташованих в Одеській, Миколаївській областях та АРК, перемістили на північ.
«Шиншила в Україну завезена з регіонів з низькими температурами, сильними вітрами і сухим повітрям (наприклад, Німеччина), — доповнює Орест Стахів, власник компанії Chinchilla Real. — У Львівській області майже ідеальні умови для утримання цих звірків, але влітку доводиться забезпечувати кондиціювання повітря (температура утримання повинна бути не вище +11-16 ° С), що призводить до додаткових витрат». Перевага західних регіонів також у тому, що тут розташовані фабрики з виробництва хутряних виробів (досить назвати «Тисменицю»). Супроводжує бізнесу і близькість до кордонів з Польщею Білоруссю, Словаччиною.
Звір звіру ворог
Серед всіх різновидів хутрових звірів найбільшим попитом користується норка — 60% від всіх продажів хутра. Українське поголів’я норки налічує 65 тис. особин, хоча ще п’ять років тому їх було 85 тис. Причина скорочення — зниження попиту на світовому ринку на хутро норки, яку розводять в Україні. Заготівельники стали більше цінувати шкурки зі Скандинавії, довжина ворсу у яких набагато коротша. Вітчизняні ферми поки тільки починають обзаводитися заморськими звірками. Норкою в Україні займається не багато господарств — ферми, розташовані в основному в Чернігівській, Київській (Переяслав-Хмельницький) та Івано-Франківській областях. З’являються вже і підприємства замкнутого циклу, наприклад компанія «Тикаферлюкс» в Івано-Франківську, створена за участю норвезьких інвесторів. Тут розводять тварин, обробляють хутро і шиють вироби.
Лисицю, песця, соболя в Україні вирощують на Рівненщині, але займаються даним напрямком невеликі господарства, розраховані на сотню-іншу особин. Підрахунок поголів’я нутрії та шиншили, яких активно розводять в приватних господарствах, ніхто не веде. «Існує 700-800 шиншилових міні-ферм і приблизно 12 великих (600-1000 особин), — зазначає Орест Стахів. — У нашому господарстві близько трьох сотень шиншил, що за українськими мірками чимало. У Європі ж середньостатистична ферма містить 2 тис. особин».
«Норка харчується морською рибою, тому утримувати цих звірків досить дорого», — каже Ярослав Снилик, ПП «Шиншила України». Шуба з норки носиться довше шиншилової і коштує дорожче, однак розводити шиншил набагато вигідніше. На одну шубу йде від 70 до 150 шкурок маленьких звірків, а кінцева ціна виробу — від 60 тис. грн до $ 100 тис. Утримання одного звірка обходиться приблизно в 16 грн на місяць, адже шиншила, на відміну від норки, може не їсти м’яса.
Висока вартість шиншил, в порівнянні з відносно дешевим утриманням, пояснюється тим, що ці гризуни повільно розмножуються: в середньому самка приносить двох-трьох дитинчат три рази на рік. Для порівняння, ондатра на рік може приносити потомство 4-5 разів по 12-15 дитинчат в посліді, тобто можна отримати до 40 особин.
Не менш вигідно вирощувати кролика-рекса. Це штучно виведена порода, отримана шляхом схрещування кролика з шиншиллой. Шуба з такого хутра коштує понад 10 тис. грн.
Українські реалії
Хутрове звірівництво — бізнес сезонний. Шкурки користуються попитом тільки з вересня по січень, а найбільші витрати на корми припадають на літній період. Тому підприємцям складно обійтися без пільгового або сезонного кредитування, яке частково може здійснюватися в єдиному ланцюгу з переробною галуззю (зокрема, доцільно використовувати закордонний досвід створення кредитних спілок). Ціни на корми зросли більш ніж у три рази, притому що ціни на хутряну сировину збільшилися на 80-90%, тому в структурі собівартості шкурки витрати на прокорм в середньому по господарствах досягають 70%. Крім того, значно погіршилася якість кормів. Скоротилося виробництво субпродуктів на м’ясокомбінатах, так як вони працюють в основному на імпортній сировині, а звірогосподарства збирають субпродукти по крихтах. Ввезення імпортних кормів обкладається досить високою митом, та і якість їх, як правило, залишає бажати кращого. «Близько 20% шкурок господарства реалізують за бартерними схемами, розраховуючись за отримані корми, енергопостачання, обладнання, комунальні послуги тощо. Це значною мірою обмежує можливості господарств в пошуках кращих варіантів закупівель кормів», — вважає Наталія Шоліна, приватний аналітик, експерт ринку хутра.
Відсутність грамотних ветеринарів змушує кожного підприємця вивчати хвороби і проблеми своїх звірків самостійно. Якщо власник ферми займається цією справою 4-5 років, то він знає вже набагато більше будь-якого ветеринара. «Сім’я шиншил складається з чотирьох самок і одного самця. Для здорового потомства важливо, щоб не було кровозмішення — схрещування пар-родичів (до чотирьох поколінь). Тому селекційна робота передбачає співпрацю між фермерськими господарствами — обмін самцями (або їх купівлю) для схрещування. Їздити ж за кордон з цією метою — величезна морока: для того, щоб привезти легально декількох звірків, потрібно зібрати безліч документів, дозволів і висновків, — ділиться досвідом Орест Стахів. — До того ж європейським фермерам значно легше возити шкурки на аукціон у Данію, ніж до нас. У нас перевезти хутро через митницю — проблема».
Ще одна складність — вичинка шкурки. В Україні дуже мало фахівців, які вміють якісно обробляти хутро. «Ми, якщо плануємо продати шкурки за кордон, відправляємо їх на вичинку до Польщі (по $ 5 за шт.). В Україні ми знайшли тільки одного фахівця, і він не завжди справляється з нашими обсягами. Це напрямок для освоєння вважаю дуже перспективним, оскільки схожі технології вичинки застосовуються для всіх дорогих видів хутрових звірків», — зазначає пан Стахів. Поки хутро переробляють підприємства в Харкові, Балті, Краснограді (Харківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
Цінне хутро
Основними клієнтами виробників хутра найчастіше виступають приватні підприємці, особливо великі партії скуповують бізнесмени з Росії, Італії, Греції, Туреччини, Іспанії та Німеччини. Незначну частину хутра скуповують вітчизняні хутрові фабрики. «Зазвичай продукцію намагаються реалізувати на біржах, зі складу або ж через хутряні аукціони. Практика світового ринку показує, що саме останні визначають тенденції зміни цін — зростання або спад. В даний час з активно працюючих відомі наступні аукціонні центри: ПАТ «Союзпушнина» (м. Санкт-Петербург), Копенгагенський хутряний центр, Фінський хутровий центр, American Legend (США, Сіетл), Північно-Американський хутровий аукціон (NAFA)», — розповідає Наталія Шоліна. Пан Стахів відзначає, що останні два роки проблем з реалізацією хутра в країні взагалі немає. Величезними партіями скуповує хутро Китай. Він обійшов за обсягами закупівель навіть Росію і Європу.
У Європі захисники тварин періодично проводять масові акції протесту проти магазинів, що торгують хутряними виробами, і людей, які носять одяг з хутра. Слід взяти до уваги, що в таких країнах, як Великобританія, Нідерланди, внаслідок протестів хутрове звірівництво заборонено або регулюється законодавством таким чином, що стає економічно невигідним. Тому в найближчі 3-5 років буде відбуватися перерозподіл ринку.
Досвід підприємців
Орест Стахів, власник компанії Chinchilla Real:
«Легким шиншиловий бізнес назвати ніяк не можна — тварини потребують уваги. У недосвідчених фермерів на перших порах пропадає 20% молодняку. Вартість шиншили залежить від кольору і статі (самки коштують дорожче). Ціна стартує від 300 грн (так дешево продають тільки в зоомагазинах як домашніх улюбленців). Найдорожчі тварини коштують до EUR 3 тис. Традиційні шиншили мають сірий окрас. Однак на фермах вирощують білих (їх закуповують компанії Греції та Італії), бежевих і чорних (популярні в Росії). Дуже рідко розводять біло-рожевих звірків або з фіолетовим відливом. Незважаючи на те що у шиншили саме густий хутро (15 тис. ворсинок на 1 кв. см), вона практично не линяє. Також шиншилу потрібно підгодовувати сухими яблуками, морквою, сіном, плодами шипшини. Всього на харчування однієї тварини йде 10-16 грн на місяць. Рентабельність бізнесу може досягати 300 %».Павло Брянський, власник приватного розплідника з розведення норки і тхора (Чернігівська обл.):
«Розводити норку не складніше, ніж кроликів, нутрій, курей. Коли тільки починав освоювати цей бізнес, намагався годувати тварин відходами від птахівництва. Але такий корм не зовсім підходив, в результаті я отримував хутро низької якості. Тож невдовзі перевів звірків на живий корм (лабораторні миші), це менш витратно і до того ж у мене відразу зникли всі проблеми. Почав бізнес я з тридцяти самок і трьох самців, протягом року поголів’я зросло до 120 особин. У середньому одна самка в рік приносить 4-5 дитинчат. В Україні шкурка норки коштує від 300 грн. Якщо хутро якісне, то можна спробувати вийти на західний хутровий ринок — там за шкірку платять від EUR 35-50. Хоча, слід зазначити, хутро з пострадянських країн, як правило, програє за якістю західним аналогам і оцінюється на 30-40% нижче».Ярослав Снилик, власник ПП «Шиншила України»:
«Люди, у яких є вільна житлоплоща, можуть успішно займатися розведенням шиншил. Ферми розміщуються буквально на 50 кв. м. Я стояв біля витоків цього бізнесу в Україні і можу сказати, що це «справа домогосподарок», тобто людей, які можуть заробляти прямо у себе вдома. Одна сім’я звірків з племінної картою і родоводу коштує від 2 тис. грн — це і є стартовий капітал. Починати з великої кількості звірків небажано, оскільки потрібно набути досвіду догляду за шиншилами. Купують хутро в основному для VIP-клієнтів. Люди, які їх обслуговують, самі нас шукають, тому ми не потребуємо реклами. Приватні підприємці інвестують у свій розвиток за допомогою доходу або банківських кредитів».Сергій Коломієць, головний зоотехнік ТОВ «Баришівський звіроплемгосп» (розведення норки):
«Щоб організувати невелику ферму, потрібно закупити 1 тис. норок. Для цього знадобиться близько EUR 500 тис. Інвестиції потрібні, щоб обладнати кормоцех, клітини, купити самок. На жаль, оскільки норкоферми в Україні — рідкість, корм для цього хутрового звіра ніхто не виробляє. Він складається з 10 інгредієнтів, які потрібно закупити, перемолоти, змішати і зберігати в замороженому вигляді. Я один час працював у Данії. Там існує 2 тис. ферм норки, а у нас — не більше десятка. При цьому багато датських фермерів одночасно володіють великими фабриками з виробництва корму.Особливість бізнесу в тому, що норка — дуже складний звірок, вона раз на рік дає потомство. Одна самка може дати до 12 дитинчат, але 10% самок не дають потомства взагалі, плюс завжди існують втрати. Орієнтовна рентабельність бізнесу — близько 50%, але все залежить від цін на хутро на аукціоні.
Характерно, що всі знайомі данці-інвестори навідріз відмовилися працювати в Україні, оскільки у нас «дикі» закони. Складнощів багато: починаючи з покупки ділянки, оскільки ніхто не захоче будувати ферму на чужій землі, і закінчуючи бюрократичною тяганиною. А сама галузь дуже енергоємна і вимагає багато витрат. Тому вкладати гроші в чужу землю ніхто не захоче».
Шкурки з молотка
У Європі найбільший постачальник норки — Данія. До речі, найкращою вважається саме скандинавська норка. Вирощують цього звірка також у Росії, Україні, Білорусі, Швеції, Нідерландах і країнах Балтії. А от в Італії та Греції, знаменитих своїм виробництвом шуб, звірівництво взагалі відсутнє. Їх хутряні фабрики закуповують сировину на хутряних аукціонах, звірофермах. В Америці хутра виробляють у США і Канаді, а в Азії основний виробник — Китай. Піднебесна, до речі, і у виробництві шуб попереду планети всієї (тут знаходиться велика частина хутряних фабрик).
Аукціон — самий легкий і зручний спосіб отримання якісного хутра. Адже перед тим, як відправити товар на торги, його ретельно сортують за розміром, якістю, кольором та іншими параметрами, причому використовують власну систему правил. Продукції з різною якістю обов’язково присвоюється власна назва, прикріплюються відповідні ярлики. Їх виробник повинен вшивати в шуби, проте часто цього не відбувається. Можна купувати хутро на фермі, де займаються розведенням хутрових звірків. Це більш дешевий шлях, але у нього є і свої незручності. Головна проблема в тому, що хутро з фабрики не сортуються. Також можна купувати хутряні шкурки у фірм, які займаються продажем хутра. Позитивні сторони цієї співпраці в тому, що досить багатий асортимент можна підтримувати протягом усього року, але ціна такого хутра досить висока.